Зробити сторінку стартовою         Fastiv.in.ua Твій Портал - Твоя Інформація

 

Цвіт калиновий зачаровує світ

Виховати високоосвічену дитину сьогодні значно легше, аніж високодуховну. Найперше, саме такими повинні бути батьки, та не менш важливу роль у даному процесі відіграють і педагоги. У шкільному вихованні все зрозуміло, розкладено на полички, а-от з позашкільним виховання ситуація значно складніша. Насамперед, потрібно визначитися дитині, а не батькам (як це на жаль, часто буває) з уподобаннями, назилами, здібностями, можливостями, щоб потім знайти заняття до душі. Саме так і зробили вихованці Зразкового дитячого вокально-хореографічного ансамблю «Калиновий віночок».

Дивлячись на саму тільки назву колективу, на душі стає приємно, бо ж пахне «друга домівка» і теплом рідної землі, і калиною біля криниці, а найбільше – віночком, де все поєдналося однодумством, взаєморозумінням і підтримкою. Створити відповідний настрій у колективі, задати тон, налагодити гармонію між дітьми вже багато років удається незмінному керівнику ансамблю Наталії Смовж.

- Наталіє Володимирівно, до Вашого колективу приходять діти абсолютно не знайомі між собою, проте потім усі вони стають справжніми друзями, з великим бажанням ідуть на заняття. Як Вам вдається цього досягати?

- Діти – це чисті, щирі та яскраві сонячні промінчики. Якщо ти любиш і поважаєш їх, – вони відповідають взаємністю. Жодну дитину не можна оминути увагою: комусь потрібно зробити зауваження – і це спонукає до праці, а до когось, навпаки, потрібно проявити материнську ласку і ніжність, погладивши по голівці. Ось так і шукаємо індивідуальний підхід до кожного вихованця.

- Часто буває так, що діти приходять у колектив не за власним бажанням, а за порадою батьків, але потім з радістю залишаються, і ніколи не шкодують про свій вибір. Це, напевно, велика таємниця? Якщо можна, поділіться нею.

- Я погоджуюся, що старші діти вже знають, що їм подобається, а от маленькі (у нас, наприклад, є діти трирічного віку), визначитися не можуть. Тому й справді, за них це роблять батьки. Проте, інколи буває аналогічна ситуація і з старшими дітьми: батьки хочуть, щоб дитина була чимось зайнята, а не шукала якихось «цікавинок» на вулиці. Ми з радістю приймаємо у свою сім’ю всіх, було б бажання працювати!

- Наталіє Володимирівно, Ви досвідчений педагог, бо ж виховали не одне покоління дітей, та вже, мабуть, і їхніх батьків. Звідки черпаєте силу, де береться наснага, хто і що підтримує Вас протягом усього часу?

- Фанатична любов до своєї роботи, бо говорити, що ця робота невдячна та низькооплачувана, не варто. Людина знає, куди вона йде. Додає сили й те, що вихованців у колективі стає все більше, отже дітям подобається. Приємно, що маю чимало однодумців серед колег, які прагнуть, так само, як і я прищепити любов до танців. Щиро вдячна за допомогу своїй помічниці, Віті Яблонській, принципово талановитого педагога, з високим фаховим рівнем. Вона спеціаліст з різних стилів хореографії: як народного, так і сучасного. Для мене дуже важливе розуміння з дітьми, і нами, викладачами.

- Чи були розчарування?

- Так, я розчаровувалася, але не в самій роботі, а у людях. Якщо не допомагаєте, то й не заважайте.

- Одного разу мені довелося побувати у гардеробі Вашого ансамблю. Я була вражена красою неповторності костюмів, адже ми звикли, що український костюм – це вишиванка і шаровари, а тут, щось незвичайне. Звідки ця краса? Хто її створює?

- Робота з костюмами – це найважливіший етап. Легше навчити, аніж одягти. Шукаємо макети в енциклопедіях, підбираємо нитки, узори і т.д. Буває, що разом із мамами вишиваємо до півночі. Хочеться, щоб костюм був і гарним, і недорогим, тому й мудруємо, якби його так зробити.

- Постановка танцю – це дійство, у якому кожен порух руки, очей, усмішка повинні мати своє місце. Скільки часу потрібно на те, щоб глядач побачив усе це зі сцени.

- Маю досвід постановки номерів близько півроку. Багато залежить від дітей, проте, часто маємо проблеми з костюмами. Наприклад, такий сучасний танець, як «Матриця» був готовий за чотири місяці, а от з костюмами ніяк не могли визначитися. Залучаємо до цього як учасників ансамблю, так і батьків. Для нас важлива кожна думка, тому костюми і номери виходять яскравими. Сьогодні колектив виходить на професійний рівень і ми, копіткою працею, намагаємося тримати його. До речі, «ставити» номери нам дуже допомагає Андрій Мацкевич.

- Зараз, на жаль, не дуже «модно» танцювати українські народні танці, але як на мене, багато елементів народного танцю притаманні сучасним танцям. Як Ви вважаєте?

- Ми вокально-хореографічний ансамбль, а не ансамбль народного танцю. Це означає, що можемо танцювати всю хореографію, яку тільки знає хореограф. На мою думку, немає кращого танцю, ніж гопак. Гопак – це танець бойового мистецтва,який спочатку танцювали тільки чоловіки, пізніше, до парубків долучилися й дівчата, які стали окрасою танцю. А брейк – це і є наш гопак, тільки під іншу музику. Отже, вміючи танцювати гопак, зможете легко навчитися танцювати брейк.

- Везти кудись одну дитину – це велика відповідальність, а якщо везти всю групу, та ще й за кордон – це вже неймовірна сміливість. На Ваші плечі лягає вся відповідальність за вихованців: що з’їв, куди пішов, що болить і т.д. Чи варто забирати свій власний час, коли можна провести його з сім’єю, і дарувати його чужим дітям?

- Якщо не я – то хто? Повезти на відпочинок власну дитину зможе кожна родина. А от щоб побачити майстер-класи – треба їздити на фестивалі. Навчання, обмін досвідом, вміння достойно себе представити – це те, чому ми вчимося саме на фестивалях. У нашому репертуарі словацький, угорський, турецький, арабський танці. Коли гопак танцює ансамбль ім. Вірського, зала аплодує стоячи, тому дух українського танцю можуть відтворити лише українці.

- Я знаю, що Ви людина досить скромна і не вважаєте за потрібне вихвалятися нагородами. Та все ж, які нагороди для Вашого колективу є найдорожчими?

- Оплески глядачів і повні зали на наших концертах.

- Ви – людина-оптиміст, завжди приємна у спілкуванні, чутливий психолог дитячих душ, яким, часто, так не вистачає розуміння і підтримки. Чи часто Ви мрієте, і про що?

- Мрію, без кінця мрію,бо саме мрія надихає людину на найкращі починання. Мрію, щоб діти хоча б три рази на рік виїжджали за кордон, а для цього батьки мають бути більш матеріально забезпеченими. Ось так і тягне одна мрія іншу. У мене стільки мрій, аби тільки встигнути реалізувати! Хочеться, щоб діти знайшли себе у житті. Приємно пишатися своїми вихованцями, яким знадобилися навички, здобуті у нас. Сьогодні багато наших учнів танцюють (можна сказати працюють) у різних куточках світу. Андрій Дем’яненко – учасник славнозвісного ансамблю народного танцю «Донбас» (м.Донецьк), Юлія Рибачук працює у концерт-холі «Freedom» (м.Київ). А взагалі, всі діти, навчаючись у вузах, з користю використовують знання, набуті в нашому колективі.

Щиро дякуємо пані Наталії за цікаву бесіду, і побажаємо й надалі трудитися, даруючи радість людям і мудро плекаючи наше майбутнє – дітей.

vesta-press.com.ua

0
Ваша оценка: Немає

Спорт Фастова