Зробити сторінку стартовою         Fastiv.in.ua Твій Портал - Твоя Інформація

 

Купка – у злоті, народ – у болоті?

Якось не склалося представникам нашої редакції взяти участь у жовтневій протестній акції Федерації профспілок України, що проходила під девізом: “Скажемо бідності “Ні”! У День боротьби з бідністю (а вже є й такий!) профспілки закликали прийти на столичний Майдан і сказати слово правди владі, буцімто та не знає, як виживають маленькі українці при нинішніх цінах і тарифах на свої мізерні пенсії та зарплати. Акція пройшла, залишивши після себе великі кольорові прокламації з вимогами проти порушення конституційних прав людини жити гідно і захищено. Виборчими пристрастями, безперечно, актуальна тема бідності українського народу була дещо відсунута на другий план. Аж ось один з кандидатів на посаду Президента України у своїй передвиборчій програмі заявив про благі наміри скоротити розрив у доходах громадян держави, та так, щоб вони не перевищували 5-7 разів.

Ой, як цікаво, подумалося нам, і ми вирішили таки поговорити з фастівчанами на тему бідності і зубожіння. На жаль, у передвиборчий період ми обмежені у праві виділяти будь-кого з претендентів на президентське крісло, а то б не те що назвали, а й навіть агітували б за автора такого оригінального проекту. Бо ж кому не хочеться хоча б подумки пожити отим недосяжним для більш ніж сорока мільйонів українців життям, яким живуть наші співвітчизники-мільярдери, які фігурують у відомому списку найбагатших людей планети у журналі “Форбс”, які час від часу мигкотять у світській хроніці у капелюшках, з сумочками та при годинничках такої захмарної вартості, що не варто про це й нагадувати. Хоча, можливо, претендент, виписуючи свою програму, мав на увазі не нас підняти до їхнього багатства, а їх опустити до нашої бідності?

Насправді, останнім часом довкола підвищення соціальних стандартів у суспільстві вирували пристрасні дебати. Враховуючи можливості державної казни, з 1 грудня вони таки були підвищені: мінімальна пенсія нині становить 573 грн., а з доплатою непрацюючим пенсіонерам – 601 грн. 40 коп. Якраз під час обговорення підвищення соціальних стандартів ЗМІ надали народу шокуючу інформацію про заробітну плату вищих керівників Національного банку, яка щомісячно складає 100-130 тисяч грн. А тут і учасники президентських перегонів оприлюднили декларації своїх річних доходів, в яких фігурують в основному шести-семизначні цифри. Тож що треба буде вчинити тому претендентові, перемігши на виборах і ставши Президентом, щоб бодай трохи вирівняти оте провалля у доходах громадян?

Але це так: сплески співчуття кандидату-фантасту, а, може, гумористу. А якщо серйозно, то не так вже й легко підійти до людини і запитати в неї, чи вважає вона себе бідною? Пам’ятаєте, як не раз і в класиці, і в житті нам зустрічалося: “Ми – бідні, але горді”? Тож бо й воно, що одному хліба насущного достатньо, щоб вважав своє життя забезпеченим, іншому ж й мільйонних доходів й “хатинки” метражем більше 1000 квадратів замало.

До речі, у тлумачному словнику Володимира Даля визначення терміну “бідність” відсутнє. Не з’ясовує достеменного значення цього слова й бізнесовий словник. А ось незалежні міжнародні експерти ООН, щоб визначити рейтинг багатих і бідних країн світу, взяли за основу такі головні критерії: тривалість життя людини, стан економіки, кількість учнів у державі і рівень грамотності населення. До рейтингового списку ввійшло 182 країни. Образливо, але Україна в цьому списку аж на 85-у місці (для порівняння: Білорусь – на 68-у і Росія – на 71-у). Та треба бути оптимістами: все-таки 85-е місце – не останнє, до того ж, можливо, в ООН не знають про такі особливості життя українців, як зарплати в конвертах або засівання на Різдво, то й турнули Україну на не вельми почесне місце. Що з того, що у Франції, приміром, мінімальна зарплата – понад 1000 євро, а в нас не дотягує й до 60, але ж зумів днями один з працівників правозахисних органів на свою зарплату державного службовця купити будинок у Баден-Бадені вартістю більше $ 500 тисяч. А скільки таких!

Та, на жаль, тих, кого бідність принижує і гнітить, в Україні значно більше. Федерацією профспілок України під час вищезгадуваної протестної акції зазначалося, що майже 30 відсотків населення нашої держави опинилися за межею бідності. З інших джерел можна дізнатися про те, що половина населення України живе нині за межею бідності.

А як живеться нашим землякам-фастівчанам? Чи потерпають вони від принизливого відчуття неспроможності дати дітям належну освіту, забезпечити себе та своїх близьких якісним медичним обслуговуванням, не кажучи вже про те, що відпрацювавши по 30-40 років, вони не мають можливості відпочити в санаторії або на морі, чи можуть вони відірвати десь до 500-1000 гривень від сім’ї, щоб насолодитися високим мистецтвом улюблених акторів?

Тож на питання:

1. Чи вважаєте Ви, що живете за межею бідності?

2. Чи внесла криза зміни у Ваше життя?

нам відповіли:

Світлана Леонідівна, пенсіонерка:

1. Якщо відверто, то є люди, які живуть гірше. Маючи з чоловіком майже 85 років спільного трудового стажу на виробництві, ми отримуємо спільно пенсію у 1500 гривень. За умов економного підходу цієї суми вистачає на необхідне: сплату за комунальні послуги та харчування. На жаль, останнім часом доводиться витрачати досить суттєву частину пенсії на ліки, а вони, самі знаєте, які дорогі. Тому, якщо зважити на те, що держава надає нам певні пільги як дітям війни при сплаті за квартиру, а ми самі собі допомагаємо вирощеним на своїх сотках, то, певно, що ні до середнього, тим більше до багатого, класу ми себе відносити не станемо.

2. Так. Криза внесла дисбаланс у наші сімейні бюджети подорожчанням цін на основні потреби людини – харчування, побутові послуги, транспорт, а над усе – ліки. З цікавістю ми сприймали процес тертя політичних сил за підвищення соціальних стандартів. Звичайно, ми б всі хотіли високих пенсій, але ж розуміємо, що це – нереально, що все це – лише передвиборчий піар.

Ольга Петрівна, державний службовець:

1. Якщо однозначно, то вважаю, що живу на межі бідності, а, може, й навіть – за її межею, бо маючи основним джерелом зарплату, що ледве покриває фізіологічні потреби людини, я ледь-ледь зводжу кінці з кінцями. При такому матеріальному забезпеченні не можу собі дозволити оздоровлення десь у пансіонаті чи санаторії, обмежую себе у культурному дозвіллі – пізнавальних екскурсіях, відвідуванні театру. Я вже навіть не кажу про якісні одяг чи взуття або покращення житлово-побутових умов життя.

2. Криза не вплинула на моє життя, бо як жила, економлячи на всьому, так і продовжую жити. Ось якби мала якісь зайві матеріальні надбання, а криза б їх з’їла, тоді б, певно, я її відчула. Хоча, чесно кажучи, певний моральний дискомфорт вона внесла в наше життя – посилилися апатія до політики та зневіра у можливість позитивних змін. А ще хочу додати, що на тлі економічної кризи рельєфно засвітилися криза моралі та криза віри у владу.

Іван Антонович Андрієнко, пенсіонер:

1. Все стає очевидним у порівнянні. Тож порівняймо: за радянських часів я збудував будинок, купив машину, при цьому особливо не обмежуючи себе у харчуванні. А сьогодні, відпрацювавши 44 роки, з яких більше 30 років токарем, я маю пенсію, на яку не розженешся. Та раніше й на думку не спадало, що ми бідні, а зараз, при капіталізмі, багато хто, вибачте, залишився без штанів, або, як ви кажете, за межею бідності. Хіба можна змиритися з тим, що бабусі у селах, які тягали змолоду, в роки війни, на собі борону, тепер скніють від злиденності, їм відрізають газ, бо не мають коштів за нього заплатити, а на пенсію депутатів чи суддів-прокурорів можна й на омріяних островах відпочивати?

2. Чи вплинула криза? А давайте знову ж таки порівняємо. Понад 25 років тому я розбився на мотоциклі, так мене так “відремонтували” у Києві, що, в добрий час, і донині живу. Ясна річ, лікували безкоштовно. А якби таке сталося у ці часи, то й страшно подумати, бо такі ми незахищені в плані медицини. Хто ж цієї кризи не помітив, як ціни на ліки та продукти підвищуються кратно, а пенсії – на копійки? Я вже мовчу за тих, хто через цю кризу залишився без роботи.

Олександра, у декретній відпустці:

1. Скажу так: на хліб вистачає. Але ж, якщо зважити на те, що перед декретною відпусткою я була студенткою, а мій чоловік й зараз – студент, а ще на те, що допомога на догляд за дитиною – лише 100 гривень на місяць, то можна без зайвих слів зрозуміти рівень нашого життя. Якби не допомога батьків та постійні пошуки якогось підробітку, то уявити не можна було б, як і вижити.

2. Звісно, що наша сім’я відчула на собі крижане дихання кризи. Ціни, послуги – все таке дороге! Ось хочу продовжити те, про що щойно говорила. Щоб заробити на життя, треба працювати, а щоб працювати – треба влаштувати дитину до дитячого садочка, а за нього треба заплатити лише вступних 200 грн. та 150 грн. щомісячно, а для сім’ї з таким достатком, як наша, – це чималі гроші. Живемо сподіваннями на краще.

Цього разу розмову на “п’ятачку” закінчимо нетрадиційно – скористаємося рядками з листа Н.А Казнадій з Фастівського району, опублікованого нещодавно у “Сільських вістях”, і доєднаємо їх до висловленого фастівчанами на “п’ятачку”:

– Ліки все дорожчають, а без них пенсіонерів скоро зовсім не стане. Бідних також не буде – повимирають усі гамузом. Отак і стане Україна державою самих супербагатіїв. Я взагалі не розумію: навіщо олігархам ділитися на якісь там блоки чи об’єднання? Вони ж усі роблять однаковісіньку роботу – збагачують свої і без того по швах порозривані гаманці та відстобурчені кишені. І ніяк не можуть спинитися. Чи є десь щось подібне в світі? То невже немає в нас сили, яка б могла повстати проти цього зла?

З фастівчаними спілкувалася Зоя ЗІНОВ’ЄВА

Спорт Фастова