Зробити сторінку стартовою         Fastiv.in.ua Твій Портал - Твоя Інформація

 

Громадсько-політична газета "Позицiя"

Місто, яким хочеться пишатись

Розмову на цю тему веду кожен раз, коли зі своїми друзями подорожуємо Україною. Вже другий рік поспіль у Фастові діє громадська туристична група, в якій мені відведена роль організатора поїздок. До громадської посади керівника (чергової) мені не звикати. Аби лиш гроші не платили. Та інколи хтось візьме і подякує за екскурсію. Хтось, а то, як правило, директор музею Кирила Стеценка с. Веприк Валентина Антонівна Умрик. Інші жартома кажуть, мовляв, мені й того достатньо, що маю за щастя разом з ними їздити…
Ось так і пізнаємо незвідану (нами) Україну-неньку. Торік, приміром, відвідали Черкащину – мій родовий край по батьківській лінії. Хоч в селі Мошни, де мешкали мої предки, так і не побували. Зате наповнювалися патріотичним духом, живильними витоками нашої історії на батьківщині Тараса Шевченка: Моринці, Будище, Лисянка, Городище. Завітали ми і в Чигирин, Кам’янку, Корсунь-Шевченківський, Канів, де й сфотографувався на згадку на Чернечій горі з моїм старшим добрим товаришем Аркадієм Олексійовичем Кармазіним. (фото) Надзвичайно цікаві сторінки історії відкрив нам і музей гетьманства в Києві.

Продається земля (разом із кріпаками)

Немає в нас кріпацтва. Цар-батюшка ще в 1861 році його відмінив, скаже навіть поганенький історик. «Оно то конешно, потому шо шо ж», - посміхнеться і прокаже на те на своєму «бесарабському» акценті одесит. А нам їхній московський сатрап не указ, ми країна незалежна, кажуть у нас у Фастові деякі круті. У нас свої «понятія». Ось хоч би історія із радгоспом «Унавський».

Орловські скакуни, або чи бере хабарі фастівська влада на чолі з Галиною Поліщук

Був колись такий царський генерал і займався він крім справ військових ще й розведенням коней. Тож і вивів на своїй конюшні добротного жеребця: вгодованого, випещеного, що не мав, на відміну іншої тяглової сили, проблем із харчами. Гарна була коняка. І від нього вже й пішли інші потомки конячі. Звісно, під прізвищем свого покровителя, батька-патрона графа. Орловськими стали їх звати.

Гросмейстер

Про мого доброго давнього-давнього товариша Петра Олійника писати і легко, і важко водночас. Важко – бо знаю його давно. Ну, дуже давно. Колись ми, комсомольці сімдесятих, називали таких, якими ми є сьогодні, не інакше як патріархами. Хіба ж тоді думалося, що молодість не вічна…
А тепер один «патріарх» зустрічає іншого, шанобливо вітається, хоч в душі залишаємось назавжди молодими. Навіть розмова часто переходить від сірих буднів сьогодення, до романтики минулих днів.

Пасічник, який став бджолярем

На військовому полігоні під Малополовецьким – тиша. Не чути автоматних черг, вибухів. Бо ж і війни йдуть, зрештою, щоб наставав мир. Ось один із таких “цивільних ранків”, коли так бентежно пестить липневе сонце, а різноголосе птаство такі арії заводить – заслухаєшся, забудеш і про земні проблеми сьогодення.

Спорт Фастова

RSS-материал